shalena ukra
Posts with tag Софія
Вчора ввечері десь по восьмій годині у бабусине подвір'я вдерся скажений лис. Він нападав на бабусиних котів, чіплявся до пса, а той ховався в свою будку, бігав за курми. Скажений лис був безстрашним. Бабуся мужньо намагалася вигнати його з подвір'я, захищала півника, відбиваючись від навіженого в малині, доки лис не перескочив через паркан та не втік на дорогу.

Для декого ця боротьба закінчилася фатально.
Не пощастило декільком курочкам, а сьогодні зранку епідеміологічна станція приспала однорічного кота Марсіка та Сіму, яка жила у нас вже більше, ніж 10 років… Хотіли застрелити й Вовка - мого найдобрішого в світі пса, але бабуся на це відповіла:
-Якщо його, тоді вже й мене стріляйте.
Ще одну кішку чекає смертельна доза.

Нехай лише з бабусею буде все гаразд.
Був у нас такий серп гарний!

Одного разу перед Івана Купала йшла мати в колгосп:
-Коли вертатимуся додому - зайду біля річки нарву лепехи на свято. Ви щоб не ходили, - приказала.
Трохи вбік від колгоспу у болотистій місцевості брала початок притока річки Удай - Удка називали її.
Послухала я матір, а сама і думаю: "Ну як це не йти? Всі йдуть, а я дома сидітиму?".
Взяла материн серп і побігла.
Біля річки назбиралося дітвори, гульня аж кишіла! Нарізали лепехи, а поки різали, хтось побачив у воді жаб'ячі пуголовки і давай кричать "Риба, риба!" По-половили ми тоді ту рибу… Хто ж знав, що то жаби… Досиділися у воді до того, що крапивка всі ноги обкусала.
Ще й серпа материного десь втопила.
Давай іти додому - а ноги пеклом печуть.
-Я ж тобі казала не йти по лепеху! Казала? Ще й серпа такого гарного загубила!, - сварила мати.
А в ноги пекло - не можна жити. Почала я їх чухать, дочухала до того, що вони аж шкіркою побралися.
Буває ввечері хтось прийде з кутка:
-Побігли до верб?
-А побігли!
Навіщо бігали? Верби далеко від хати росли. Коли біжиш з усієї сили - холодний вітер обдуває ноги і наче вже й не так боляче, поки добіжиш. Та й не почухаєш їх на ходу.
Мати більше не сварила мене за серпа і не била, лише ж ноги ці мучили.
Дивилася вона на мене, дивилася, а потім одного дня забрала із собою в колгосп, передала мене ветлікарю, а сама пішла працювати.
Як зараз бачу - поставив мене цей дядько на табуретку, дістав пляшку зелену - таку як зараз з-під шампанського. Досі уяви не маю що там було, чи вода якась, чи що, але як тільки помазав - зразу та шкірка зійшла і ноги перестали чухаться. Хіба не чудо?
Раніше у нашому селі стада великого не було, пастуха не наймали. Збиралися діти з усього кутка, кожен із своєю коровою і гнали на пашу разом, гуляючи. Води з собою не брали ніколи - завжди прямо з землі били джерельця. Буває йдеш, бачиш стрічкою блищить малесенький струмочок - знаходили де він починається, розгрібали там землю, чекали поки осяде мул і навкарачки пили прямо звідти.
А яка забава у нас була! Буває заженемо корів у полин пастися, й ну в жмурки грати! Одного обов'язково ставили, щоб держав корів, а самі бігли ховатися.

Увечері приженемо корів додому, мати подоїть, а потім зве до себе:
-Що знову в полин бігали в жмурки гратися? Молоко гірке тепер будете пити!
-Ба, а Таня обідилась, не хоче з нами більше кататься.
-Тетяно, що це ти так?, - дивується бабуся.
-Ага, коли вони через яму біля мосту скакають, як тут не обідиться??
-Ов-ва, треба було їм ще й лозини дать!

Колись таке було, що по-поплакала я. Казала моя мати: "Я кожне своє дитя за все життя лише по разу до сліз била".
Раніше колодязі у нашому селі були дуже глибокі, копалася яма 20-метрова, а зверху ставився дерев'яний зруб. Дітей на кутку та й по всьому селі було багацько, як вийдемо гуляти -
неначе горох по дорозі розсипався. Повоєнні часи.
Одного разу мати пішла з дому й залишила мене за старшу. Дома не всидіть, звичайно, побігли ми до колодязя. Чіпляли кружку на гак (гак був із защібкою, щоб відро не спало) і тягали воду. Скільки ж ти тої води в кружку набереш? Якщо вухо збоку, кружка боком і витягується. А ще спробуй зачерпнуть, втопить у воду ту кружку! Але якось витягували потроху. Це пізніше вже моторчики стали ставить на колодязі, а тоді ну й забава була! І не знаю чому, що мені в голову стукнуло, мабуть, хотіла похвастатись - злізла я на зруб: "Дивіться, - кажу, - як я вмію через колодязь стрибати". І почала то вперед, то перейду і навхрест. Всі аж роти по роззявляли. Весело!
Увечері, як прийшла додому, мати кличе мене в хату. Тихо так, спокійно, що я нічого й не подумала. Зайшла в кімнату, а вона бере (біля одвірка висів) батьків ремінь - шкіряний, з залізною пряжкою. "Лягай", - каже. Я ж тут зразу й зрозуміла, за що. Не знаю, чому не додумалась тікать… чи не було навіть такого поняття, чи все одно додому довелося б вертаться… Лягла.
-Ах ти ж, сукина ти дочка! Я ж тебе за старшу тут залишила, а ти що твориш. А якби якесь мале за тобою полізло, не доведи господи, - і лупить мене тією пряжкою.
Боляче, сльози ллються рікою, а ще соромно так.
По-поплакала тоді.
Зробіть мені лисину ту, що без пупа
Бабусина мова як завжди багата на різні прислів'я, приказки та шутєєчки, а особливо сьогодні - першого квітня. Ще не встигла я поснідати, а вона мені:
-Знаєш, а я вже вспіла двох своїх подруг по телефону надурить. Сказала, шо цигани набігли, добро з хати повиносили - вони й повірили.

Сьогодні цілий день надворі.
Пробуджувати рослини після сну своїми руками разом з весною - занадто прекрасно. Птахи щебечуть так, аж заливаються, а разом з їхніми піснями починає співати і серденько.
Ненароком помічаєш як горобчик, у якого пір'я виблискує як нова копійка, тримає в дзьобі сінинку і розумієш, шо у птахів зараз відбувається щось магічне. Ці співи - вони ж не даремні. Як не даремні налиті на деревах бруньки. Природа - це сексуально. До того ж, вона єдина знає ціну часу.

«

Мах на сонце, бух на землю»
— бабуся
-Тань, нагріла м'ясо там. Хочеш із хріном, а хочеш - із медом, як казав Вакарчук.
-Хто казав, ба? - не можу повірити власним вухам.
-Ну Вакарчук співає: "хочеш, налию тобі вина? а може із медом". Так і я тобі - хочеш із хріном, а хочеш - із медом.
-/сміюся з неї, люблю/
Бодя: Ба, а як це псевдонім?
Бабуся: Ну як. Звать тебе Богдан, а сказав що Роман. От тобі і псевдонім.

Мораль: не будь йолопом - не ускладнюй собі життє.