Собираюсь значит гулять. Срочно нужна белая футболка! Прям конец жизни, если не найду. Достаю одну - на ней автограф солиста Simone Stone, достаю вторую - спереди автограф басиста группы Карна. Твою ж на лево! Умеем тусить летом на фестивалях…
Только к пиджачку это все совсем не але :(

-Макітру вже можна забирати? - запитала мама.
-Так, можна. Тільки не бери за ручку, а бери з-під низу. Бо ще відламається і макітра розіб'ється, вона вже стара. Богдан, скільки їй років, ми рахували?
-Сто два, бабусю - доноситься голос брата з іншої кімнати.
-Сто два??? Та ви певно жартуєте! Ба, ну от як ти можеш знати? Вона ж виходить старша за тебе - не можу повірити я.
-Ну дивися: мій батько народився в 1909 році, макітру купили в 1914, коли йому було 5, зараз 2016. А тепер рахуй. Які ж тут жарти?
Я на мить навіть припинила прикрашати паски тістом, стала з відкритим ротом і просто повірити не могла, що щойно діставала тісто із такої древньої "сімейної реліквії".
А бабуся тим часом продовжує:
-А ще ж яка в неї історія покупки! Батько мені колись розповідав, а йому його мати. Отож, було це 1914 року. Батькова мати сходила на ярмарку з чоловіком та й купили вже цю макітру. А на наступний день посходилися різні баби до батькової матері в гості та й запитують: "Маріє, а за скільки ти таку гарну макітру на ярмаркові придбала? Така вже вона добротна!". "За 5 копійок придбала" - відповіла батькова мати сидячи на ослоні, та тримаючи в пелені мого 5-річного батька. А батько з пелени в цей час: "Мамо, дай цицьку!" Сміху була повна хата.
-В 5 років цицьку? Оце лол!
-А що ти думала, тоді дітей довго грудьми годували. Це ж зовсім інші часи.
Коли ми впоралися з пасками й залишили їх у формах, щоб зійшло тісто перед випіканням, настав час "втерти носа" пиріжкам. Я забігла в кухню після нашого міні-відпочинку й запитала бабусю, чи зійшло вже тісто для пиріжків.
-Ой Таню! Зійшло, ще й очі вилупило.
-Які ще очі, ба?
-Звичайні очі. Моя мати колись історію розповідала. Замісила жінка тісто та й поставила його на теплий комин щоб сходило. А маленьке кошеня лазило по печі та й впало в тісто. Послала мати свого маленького сина на піч перевірити тісто, та й питає чи зійшло воно. А син побачив, що там кошеня і кричить з печі: "Ой мамо, зійшло ще й очі вилупило". Так оце і в нас. З горем пополам зійшло, а що з нього вийде - хто знає.
Я слухала все це і просто чекала, що бабуся "випалить" наступним. Пам'ятаю, що того дня, коли ми з братом валялися на ліжку, травили різні жарти й сміялися, бабуся прийшла, сіла біля нас й питає: "Що це ви заливаєтесь, як циган сироваткою?" Мене, звісно, понесло ще сильніше)
Така вона вже, моя бабуся - історій та приказок має на всі випадки життя. Історій, що стають частиною тебе. Історій, що єднають тебе з предками та твоїм родом, з народними звичаями та традиціями.Я була в селі, а душа моя була ніби в раю. П'ятнична лажа з ключами та 5-хвилинна відстань між твоїм будинком і вокзалом роблять приємні речі ближчими. Справжні друзі пізнаються в біді, але родинні цінності завжди на першому місці. Цікаво, чи зімкнеться колись великоднє коло навколо нашої сільської церкви?