Вся суть не в фотках прекрасних пейзажів, не в фотках прекрасної себе на фоні цих прекрасних пейзажів. Суть не в кількості чудових місць, в яких ти побувала і навіть не кількості чудових людей, які зустрілися на твоєму шляху (їх дуже багато, цей факт треба усвідомлювати як беззаперечний).
Просто це дозволяє відчути момент, наприклад, за допомогою листочка, який просто відвалився від гілки і кружляє у повітрі. Усвідомити, що ти дійсно жива і що це справжня реальність, і що життя твоє - це не якась фальшивка. Щось схоже було у фільмі "Inception" з Лео в головній ролі, де він перевіряв, чи не спить за допомогою маленької дзиги.
Іноді здається, що ти просто бачиш виворіт… р о з ш и р е н н я с в і д о м о с т і

Блін) дуже мило, коли ти возиш від бабусі живі квіти і ставиш на стіл у вазу, щоб хоч якось оживити кімнату. приносиш випадкові букети додому, які купуєш у випадкових переходах у випадкових бабусь, даруєш їх мамі. а потім в один момент повертаєшся додому із свого чергового тріпчику (вже з дещо розширеним кругозором і усвідомленням всієї сутності цього світу), а на столі стоїть ваза з квітами, які мама ВЖЕ САМА привезла від бабусі. і мама цілує тебе, обіймає… не випадково як так сильно хотіла додому. поспішала додому. сильно, як ніколи.